ЗАЧЕКАЙТЕ
Йде завантаження...
«Чарівні казки від Зоі Лінська.
Зимові історії.»

Різдвяна магія

1

Ця історія про маленьку дівчинку, яка дуже полюбляла фантазувати і літати у хмарах та зовсім не хотіла гуляти під захмареним небом, особливо, коли на небі не було сонечка або йшов сніг. Але одного казкового дня усе змінилося.

Морозного Різдвяного ранку, пухнасті хмари-кораблі повільно пливли у небі. Маленька Еліс, вмостивши щічки на кулачки, а лікті на підвіконня, мрійливим поглядом проводжала ці величезні жмути солодкої вати. «Аби ж тільки можна було дотягнутися до них рукою, чи драбинку підставити – думалося дівчинці – я б набрала олівців та й накрутила багацько-пребагацько солодковатних кульок. Так багато, що навіть на вулиці б усіх пригощала, чи ні, краще сама б усі поїла». І від цих думок на маленькому личку з’явилася солоденька посмішка.



2

А тим часом, на одній із пропливаючих хмаринок, на повну йшло приготування до Сніжного Балу. Сніжинка влетіла у величезний зал з розписними колонами та продовгуватими дзеркалами. ЇЇ друг та за сумісництвом партнер з танців Сніжок, стояв біля однієї з колон. Було видно, що він нервується, адже снігова подія повинна розпочатися з хвилини на хвилину. Сьогодні вони танцюють повільний вальс. Пари повторювали рухи, музиканти налаштовували інструменти.
– Ти, як завжди, запізнюєшся, я мало не перетворився на крижинку, – пробурмотів Сніжок, обтрушуючи шматочки льоду зі свого біло-голубого костюму. – Міг би полетіти на землю передчасно.


– Пробач мені, будь ласка, - винувато промовила Сніжинка. – Я так довго шукала свій пояс до плаття, що зовсім не помітила як сплинув час. Я так його і не знайшла, тепер виглядаю, ніби снігова баба. Тепер мені здається, що я негарна. Та що поробиш? Нумо займемо наші місця у бальному залі! – Узявшись за руки, вони попрямували до самого центру.

Як же виглядали учасники Балу? Сукні партнерш були біло-голубі, на головах виблискували сріблясті сніжинки, на ногах – кришталеві черевички. Візерунки, що прикрашали сукні, ніколи не повторювалися та мали велику кількість дрібних деталей, при цьому, в точності копіювали фігури, що були коронах та діадемах. Усі вбрання були унікальними. Чого не можна сказати про партнерів. Вони усі, як один, були вдягнені у білі штани та сорочки, голубуваті об’ємні жилети, що по формі нагадували кучеряві хмаринки, на головах – кучеряві капелюшки. Поряд з витонченими сніжинками партнери виглядали дещо незграбними, та що поробиш, у них на Хмарі була така мода.

Нарешті розпочався Бал. Сніжинка та Сніжок, дивлячись один на одного, з першими звуками вальсу закружляли у танку. Усі рухалися синхронно та мелодійно. Зовсім скоро відчинилися величезні ворота та учасники Сніжного Балу, підхоплені невидимою силою, плавно перемістилися у повітряний простір.




"| Якщо сніг "іде" значить він навіть може зайти до мне на гостини?

3

Раптово визирнуло сонечко та, блиснувши своїм яскравим промінчиком, примусило Еліс примружитися. У ту саму мить, намальована дитячою уявою картинка розвіялася, та й солодкуватого присмаку в раз не стало. За хвильку дівчинка розплющила оченята і те, що вона побачила, здалося їй казково гарним. Сніжинки кружляли в повітрі, неначе виконували якісь танцювальні рухи. Вони виблискували та сяяли на сонці, як маленькі іскорки. Еліс навіть здалося, що вона чує ледве вловимий дзвін, ніби хтось зовсім поряд, грався кришталевими камінчиками.

Аж ось пара сніжинок приземлилася на віконце прямо перед дівчинкою так, що Еліс змогла гарненько їх роздивитися. І тут дитяча фантазія знову почала вимальовувати уявні картини. Еліс розмірковувала вголос:
– Цікаво, чому говорять, що сніг іде? Якщо він ходить, значить у нього є ноги, а може навіть руки та голова. І ось іде собі такий Сніг, і не просто проходить, а заходить у гості на чай з пиріжками. – І одразу ж подумки дівчинка вимальовувала із отих навіконних сніжинок маленьких чоловічків! – Ми б обов’язково потоваришували! Гуляли б собі у дворі. Та що там, вони б стали мені, як братик і сестричка!

Як тільки Еліс це промовила, трапилося щось неймовірне – за вікном стояли два маленькі чоловічки, кожен розміром з синичку. По їх зовнішньому вигляду можна було зрозуміти, що це дівчинка та хлопчик. Та, чомусь, дивне вбрання дітлахів здивувало Еліс більше, ніж сам факт їх несподіваної появи.


4

Еліс, керована неприборканою цікавістю, приклавши долоні до холодного скла, якнайближче притулилася до вікна.
– Ця дівчинка нас бачить, – промовила Сніжинка, оговтавшись від дивовижного перевтілення.
– Ми тепер зовсім як люди, – кинувши погляд на Сніжинку, пробурмотів Сніжок. – Ну, хіба що, у дещо зменшеній версії. – Він дивився то на свої рученята, то на величезні, як йому вбачалося, долоні Еліс.

Оскільки Еліс не дозволялося відчиняти самостійно вікна, а їй дуже хотілося скоріше познайомитися з крихітними гостями, дівчинка швиденько почала збиратися на вулицю.
– Мама, я на двір гуляти! – у голосі дівчинки бриніли веселі нотки.
– О, чую настрій в тебе покращився! Ще якихось десять хвилин тому тебе не можливо було витягти на вулицю. – Раділа мама, допомагаючи дочці впоратися з зимовим одягом. – Ти пам’ятаєш, зі двору ні ногою! Мама поралася на кухні і повсякчас поглядала на двір через величезні панорамні вікна.

Сніжинка та Сніжок хотіли було кудись сховатися, та кішка Марта змінила їх плани. Прогулюючись двором, вона не могла собі дозволити пройти повз цих привіконних «синичок». Пара стрибків і кішка вже готова нападати. Сніжок, затуливши собою Сніжинку, героїчно розмахував маленькою гілочкою перед самим носом войовничої Марти. Та, на превелику радість маленьких чоловічків, підбігла Еліс та прогнала цього великого звіра.



– Які ви гарненькі! Я – Еліс, давайте дружити! – Дівчинка одягла пухнасті рукавички, побоюючись нашкодити маленьким гостям теплом своїх рук. Склала долоньки човником та обережно зняла їх з привіконного виступу.
Крихітні люди зрозуміли, що Еліс їм не нашкодить. Вони повідали дівчинці про своє життя на Хмарці. Сніжок розповів про подорожі та країни, у яких їм пощастило побувати. А Сніжинка яскраво розмалювала те, як проходив Сніжний Бал, про наряди учасниць, і навіть про загублений поясочок згадала.

– Сніжинка, ти дуже гарно вбрана, але й дійсно, поясочка бракує! – Еліс підставила свою долонь і Сніжинка відповіла їй легеньким дотиком, але й цього виявилося достатньо для того, щоб Сніжинка відчула сильне печіння. Передчуття Еліс справдилося: снігові гості бояться тепла.
Що ж тепер робити? Додому вона забрати крихіток не може, там же тепло. А думка про те, що нових друзів доведеться залишити на вулиці була просто нестерпна, Еліс знала, що Марта так просто не відступить.

І тут сталося диво. Зовсім поруч з’явилася іскриста хмаринка, із якої долинало легеньке потріскування. За мить іскорки розвіялися, а замість них, ніби зависла в повітрі, маленька Фея. Друзі одразу помітили винуватий погляд чародійки.



"| Привіт! Мене звати Ля-Ля.
Названа я так на честь ноти Ля!

5

Як же Еліс здогадалася, що це була саме Фея? Усе просто. Вона виглядала як звичайнісінька Фея із казки. Дуже гарна блондинка з кучерями, із яких стирчали загострені кінчики вушок, у синій довгій сукні, ну і, звичайно ж, з напівпрозорими крильцями.
– Це я винна, що у вас тут таке трапилося… – почала Фея. – Та я ж поки що не справжня чарівниця, я тільки навчаюся. Та я дуже хочу допомогти усе виправити.

Фею-ученицю звали Ля-Ля. Вона усім розповідала, що її назвали на честь ноти Ля, і дуже цим пишалася. Та Еліс зовсім скоро здогадалася, яка справжня причина такого дивного імені: Фея, коли чому-небудь раділа, наспівувала пісеньку, а замість слів у ній й були ці «ля-ля».
– Я думала, що ви буваєте тільки в казках! – З захопленням звернулася до Феї дівчинка.
– Нехай буде вам відомо, юна леді! Що у нас, у Фей, тут є дуже важлива та відповідальна робота. Ми виконуємо дитячі бажання, а оскільки нам заборонено з’являтися людям на очі, то про це мало хто з вас знає. Але ми це робимо не цілий рік, а лише напередодні великих свят. Особливо ми полюбляємо Різдво.
– А як же Санта? Це ж він подарунки приносить – недовірливо перепитала Фею Еліс.
– Подарунки – Санта. А як же. Та існують такі бажання, котрі неможливо купити, змайструвати чи пошити. У кожного малюка є Хрещена Фея, вона дізнається заповітні бажання діточок, а чарівна сила Різдва допомагає ці бажання виконувати. Тому сьогодні можуть здійснитися навіть найнеймовірніші.
– Так ти Хрещена Фея Еліс? – поцікавився Сніжок.
– Я – учениця Хрещеної Феї Еліс і це моє перше Різдво! Вірніше, моє перше виконання бажань. Еліс, про що ти мрієш?
– Я хочу лижі. Ой, про це я Санті в листі написала. – Та трохи подумавши, Еліс додала – А якщо чесно, я уже давно мрію, щоб у мене були братик та сестричка.
– І твоя Хрещена знає про це, вона мені розповідала. Та як виконати таке бажання я придумати ніяк не могла. У той самий момент, коли Сніжника зі Сніжком приземлились, я підслухала твої думки, і мене осяяло – ось воно рішення! Так Сніжинка і Сніжок стали маленькими чоловічками. Та вся проблема у тому, що ні я, ні Хрещена твоя, не можемо відмінити перевтілення. Та все ще можна виправити! Сьогодні ж Різдво!
– Так як же нам знову повернутися у наш Сніжний світ? – розгублено спитала Сніжинка.
– Я ще точно не знаю, але Хрещена сказала, що потрібно зробити так, як у посланні! – Відповіла Фея Ля-Ля та розгорнула маленький сувій з каракулями.


Далі буде ...

Поділися зі світом


"| Якщо бажаєте отримувати останні новини,
Приєднуйтеся в мережах